ЗМІСТ

Загальна інформація про Сибірку

Сибірка – хвороба, що викликається бактеріями Bacillus anthracis, здатними утворювати надзвичайно стійкі в ґрунті спори, що здатні викликати хворобу при проникненні у внутрішнє середовище організму навіть через роки після спалаху. Спори виносяться на поверхню водою чи глибоким обробітком ґрунту, і при попаданні в організм жуйних хвороба з’являється знову. Сибірка зустрічається на всіх континентах і зазвичай викликає високу смертність, насамперед серед домашніх і диких травоїдних тварин, а також серед більшості ссавців і кількох видів птахів. Сибірка — це хвороба списку СОЗТ, і підлягає повідомленню, як це зазначено в положеннях Кодексу здоров'я наземних тварин. У людей Сибірка проявляється у трьох формах (карбункульозній (шкірній), кишковій та легеневій). Найпоширенішою є шкірна інфекція, коли люди заражаються через контакт з тваринами чи продуктами тваринного походження, що містять спори. Це може статися з ветеринарами, працівниками сільського господарства, тваринниками чи м'ясниками, які мають справу з хворими тваринами, або коли інфекція поширюється через вовну чи шкіру. Сибірка є хворобою, якій можна запобігти за допомогою вакцин, і її можна лікувати антибіотиками, однак необхідні спеціальні процедури контролю за утилізацією трупів, щоб стримати хворобу та запобігти її поширенню.

Що таке Сибірка?

Сибірка – хвороба, яку викликає бактерія Bacillus anthracis, що утворює спори. Назва бактерії походить від грецького слова, що означає вугілля, через виразки з темними центрами, що розвиваються на шкірі уражених людей.

Сибірка зустрічається на всіх континентах і зазвичай викликає високу смертність, насамперед серед домашніх і диких травоїдних тварин, а також більшості ссавців і кількох видів птахів.

Це серйозна зоонозна хвороба, здатна передаватися від тварин до людей.

Бактерії виробляють надзвичайно сильні токсини, що спричинюють згубні наслідки. Спори Сибірки надзвичайно стійкі та здатні виживати в навколишньому середовищі десятиліттями, що дуже ускладнює контроль чи викорінення хвороби.

Сибірка є хворобою, віднесеною до хвороб списку МЕБ, і підлягає повідомленню в МЕБ, як зазначено у Наземному кодексі.

Передача та поширення Сибірки

Зазвичай Сибірка не передається ні від тварини до тварини, ні від людини до людини.

При контакті з киснем бактерії утворюють спори. Ці спори надзвичайно стійкі й роками виживають в ґрунті, на шерсті або волоссі заражених тварин. Якщо тварина їх проковтнула чи вдихнула, або вони потрапили через порізи шкіри, то здатні прорости й зумовити хворобу. Оскільки кров інфікованих тварин іноді не згортається і може витікати з отворів тіла, комахи здатні переносити бактерії на інших тварин.

М’ясоїдні тварини та люди здатні заразитися, вживаючи м’ясо інфікованої тварини. Однак зазвичай, тварини заражаються, заковтуючи спори, що містяться в ґрунті чи кормах.

Ризик Сибірки для здоров'я людей

Понад 95% випадків Сибірки у людей є шкірною формою і виникають внаслідок контакту з інфікованими тушами або шкурами, волоссям, м'ясом чи кістками з таких туш.

В людей Сибірка проявляється в трьох різних формах (шкірній, шлунково-кишковій та інгаляційній). Найпоширенішою є шкірна інфекція, коли люди заражаються маючи справу з тваринами чи продукцією тваринного походження, що містять спори. Це може трапитися з ветеринарами, працівниками сільського господарства, тваринниками або м'ясниками, які мають справу з хворими тваринами, або коли інфекція передається через шерсть чи шкіру.

Bacillus anthracis не є інвазивною і для зараження Сибіркою потребує ураження. Спори проникають в організм внаслідок порізів чи подряпин шкіри та викликають місцеве зараження, яке, якщо його не контролювати, здатне поширитися по всьому тілу. Травна форма виникає при проковтуванні спор. На жаль, люди, які втрачають своїх тварин, також можуть загинути, намагаючись щось врятувати та споживаючи м'ясо загиблої тварини. Потенційно найбільш смертоносною формою є інгаляційна. Її ще називають «хворобою сортувальників вовни», оскільки спори на шкірі чи волоссі можна вдихнути. Хоча інгаляційна форма Сибірки й рідко зустрічається в природі, спори Сибірки були отримані й використовуються як біологічна зброя. Очевидно, що запобігання захворюванню тварин захистить здоров’я людей.

Клінічні ознаки Сибірки

Повідомляється про надгостру, гостру, підгостру і рідше хронічну форми перебігу хвороби. Прижиттєві клінічні ознаки можуть бути практично відсутніми при надгострій і гострій формах хвороби. При цьому єдиною ознакою при хронічній формі перебігу може бути збільшення лімфовузлів.

Жуйних тварин часто знаходять мертвими без жодних ознак того, що вони хворіли. У цій гострій формі може спостерігатися висока температура, м'язове тремтіння й утруднене дихання незадовго до того, як тварина втрачає свідомість і гине. З природних отворів тіла може витікати не згорнута кров, а тіло може не задубіти після загибелі. Підгостра форма може супроводжуватися лихоманкою що прогресує, депресією, втратою апетиту, слабкістю, прострацією і смертю.

У коней і (в окремих випадках) жуйних тварин можуть спостерігатися розлади травлення, кольки, лихоманка, депресія та іноді набряки. Ці симптоми можуть тривати до чотирьох діб, перш ніж тварини загинуть.

У м'ясоїдних, коли тварина поїдає інфіковані корми, може виникати кишкова форма перебігу хвороби з лихоманкою та судомами, при яких тварини іноді одужують.

Діагностика Сибірки

Сибірка діагностується шляхом дослідження крові (чи інших тканин) на наявність бактерій. Зразки слід відбирати обережно, аби уникнути забруднення навколишнього середовища та запобігти впливу бактерій на людей. Зразки крові з відносно свіжих туш міститимуть велику кількість B. anthracis, яких можна побачити під мікроскопом, культивувати та виділити в лабораторії або виявити за допомогою швидких тестів, наприклад, полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР).

Посібник з діагностики та вакцинопрофілактики для наземних тварин описує як лабораторні методи з виявлення Сибірки, так і прийняту методологію виготовлення вакцин.

Профілактика й контроль Сибірки

Окрім антибіотикотерапії та імунізації, для локалізації хвороби та запобігання її поширенню необхідні специфічні процедури контролю. Зокрема:

• правильна утилізація мертвих тварин має вирішальне значення;
• тушу не слід розтинати, оскільки доступ кисню дозволить бактеріям утворювати спори;
• приміщення мають бути закриті на карантин до тих пір, поки всі сприйнятливі тварини не будуть вакциновані, а всі трупи утилізовані, бажано спалюванням чи, як альтернатива, глибоким похованням з негашеним вапном;
• очищення та дезінфекція є важливими, так само як і боротьба з комахами та гризунами.

Вакцинація в ензоотичних районах надзвичайно важлива. Вимоги до виробництва та контролю якості вакцин для тварин викладені в Посібнику з діагностики та вакцинопрофілактики для наземних тварин СОЗТ. Хоча вакцинація запобігає спалахам хвороби, ветеринарні служби іноді не роблять щеплень, коли хвороба не виявлялася впродовж кількох років. Але оскільки спори виживають впродовж таких тривалих періодів, ризик існує завжди.

Хоча Сибірка досить чутлива до антибіотикотерапії, клінічний перебіг хвороби часто настільки швидкий, що можна не встигнути з лікуванням уражених тварин. Раннє виявлення спалахів, карантин уражених приміщень, знищення хворих тварин і фомітів, проведення відповідних санітарних процедур на бойнях і молочних підприємствах забезпечать безпеку продуктів тваринного походження, призначених для споживання людиною.

Поширення Сибірки

Сибірка зустрічається по всьому світу на всіх континентах, крім Антарктиди.

Існують ензоотичні райони з більш частими спалахами, в інших регіонах трапляються спорадичні спалахи у відповідь на незвичайні погодні умови, що здатні призвести до того, що спори, що перебували в ґрунті в стані спокою, виносяться на поверхню, де їх проковтуються жуйними тваринами, проростають і викликають хворобу.

Особливості Сибірки

Корисне про Сибірку

• Стратегія МЕБ щодо зменшення біологічної загрози
• Компендіум інвазій про Сибірку
• DISCONTOOLS про Сибірку
• Центр продовольчої безпеки та громадського здоров'я, Університет штату Айова

Діагностика Сибірки

Посіви на агарі вирощують упродовж 18 — 24 год, потім досліджують неозброєним оком та за малого збільшення мікроскопа. При характерному рості Bacillus anthracis утворюють плоскі, сірі, шорсткуваті колонії з торочкуватими кучерявими відростками. Типові та сумнівні колонії відбирають для ідентифікації й подальшого пересівання на різні поживні середовища. Ідентифікацію виділеної Bacillus anthracis проводять на підставі характерного росту на поживних середовищах, специфічної морфології, здатності до утворення капсул, лізабельності фагом, характерного росту «перлин намиста» при вирощуванні з пеніциліном, відсутності гемолітичної активності, а також за результатами біологічних досліджень.

Зараження лабораторних тварин патологічним матеріалом обов’язково здійснюють у день надходження його до лабораторії. Для цього 10 % суспензію патологічного матеріалу вводять підшкірно двом білим мишам у дозі 0,1 — 0,2 мл чи двом морським свинкам у дозі 0,5-1 мл. Загибель лабораторних тварин спостерігається в перші 3 доби після зараження, досліджують їхню кров із серця та паренхіматозні органи.

Дослідження шкірної сировини й несвіжого патологічного матеріалу проводять за реакцією Асколі. Реакцію вважають позитивною, якщо на межі двох компонентів з’являється тонке білувате кільце преципітації.

За необхідності комплекс лабораторних досліджень на Сибірку доповнюють використанням бактеріофага, імунофлуоресцентного дослідження, феномену «перлин намиста».

Діагноз на Сибірку вважається встановленим у разі виділення з патологічного матеріалу культури з властивостями, характерними для Bacillus anthracis та загибелі хоча б однієї зараженої лабораторної тварини. Позитивним також вважають діагноз за відсутності в посівах з патологічного матеріалу росту культури, але загибелі хоча б однієї лабораторної тварини із двох заражених та виділення з її органів культури з властивостями, характерними для Bacillus anthracis. Позитивна реакція преципітації під час дослідження несвіжого патологічного матеріалу також є підставою для встановлення діагнозу Сибірка.