Старі скотомогильники та місця поховання трупів

На території України існує понад 4 500 місць поховання тварин загиблих від сибірки, 2 833 із яких належать до старих, тобто тих, які й становлять найбільшу небезпеку (Гудзь Н.В., 2013). Ці місця і досі залишаються джерелом небезпеки появи та поширення Сибірки, оскільки містять надзвичайно стійкі спори Bacillus anthracis, здатні зберігатися десятками років в довкіллі.

У 1953 році поховання трупів тварин, загиблих від Сибірки, було законодавчо заборонено (передбачалась їх утилізація на вет.сан. заводах чи спалювання на місцях з наступним похованням незгорілих залишків).

Однак, ці поховання існують досі та представляють біологічну загрозу для тварин і людей.

За даними (Гудзь Н.В., 2013) - кількість старих (до 1954 року) скотомогильників та місць поховання трупів тварин загиблих від Сибірки, в розрізі областей України представлена в таблиці:

Сибірка спалахує лише у тих місцях, де на поверхню ґрунту виносяться спори формуючи так звані «прокляті поля Пастера», внаслідок водної та/чи вітрової ерозії, паводків чи земляних робіт, а також корінням рослин.

Травмування слизових чи покривних тканин теплокровних з подальшим занесенням спор зумовлює первинний спалах Сибірки та запускає епізоотичний процес.

Варто враховувати, що навіть регулярна вакцинація тварин проти Сибірки не змінює статус небезпечних у відношенні Сибірки територій, а лише запобігати їх захворюванню, бо спори на роки, як міни вповільненої дії залишаються в ґрунті, несучи небезпеку здоров’ю тварин і людей.